МОВНІ ЦІКАВИНКИ

Англійські та американські вчені незалежно одні від одних і майже одночасно здобули підтвердження тому, що ім'я завжди впливає на психіку людини. Матеріалом для таких висновків слугувало кількарічне обстеження пацієнтів психіатричних клінік. Було встановлено, що люди з екзотичними, чудернацькими іменами набагато частіше потерпають від психічних розладів та опиняються в божевільнях, ніж носії звичних та звичайних імен. Також такі особи частіше за інших опиняються й у в'язницях. Під час дослідження було встановлено й вплив імен на характер окремих груп, виділених за певними ознаками. Скажімо, переважна більшість жінок, яких названо іменами, похідними від чоловічих — Олександра, Антоніна, Павла, Василина, Костянтина, Вікторія й под., мають твердий не по-жіночому характер, вольові риси, відзначаються упертістю та рішучістю; нелегкою є й життєва доля таких осіб.

***

Нещодавно німецький журнал «Шпігель» оприлюднив результати незвичайного дослідження. У процесі експерименту було підготовлено два варіанти повідомлення на одну й ту саму тему — правдиве й брехливе, які надрукували в газеті, передали по телебаченню й радіо. Після цього було проведено опитування, яке виявило, що правду від брехні відрізнили 73% радіослухачів, 63% читачів і менше 50% телеглядачів. Висновок? Телеекран — найкращий засіб маніпуляцій громадською свідомістю.

***

Нью-йоркська телефонна компанія привела цікаве дослідження, з'ясовуючи, яке саме слово вимовляють люди найчастіше. Із цією метою було прослухано 500 телефонних розмов, що дало змогу визначити найуживаніше слово — ним виявилося слово «я», яке прозвучало 3990 разів.

* * *

Лінгвісти констатують, що міська мова — незалежно від того, яка саме — усе більше стандартизується, зодноманітнюється, тяжіє до кліше, натомість мовлення жителів села значно розкутіше, вільніше, менше обтяжене штампами.

***

Представники різних народів використовують жестикуляцію неоднаковою мірою. До прикладу, мексиканець протягом однієї години розмови використовує жести 180 разів, француз — 120, італієць — 80, а фін — усього лишень один раз.

***

У спілкуванні з людьми зі Сходу на європейця чекає безліч несподіванок. Заперечливе похитування головою в індійця означає згоду з тим, що йому кажуть. До речі, і в Болгарії нахил голови, яким ми висловлюємо своє «так», означає «ні». До того ж в Індії ствердний жест характеризується варіюванням: Бенгалія — чотири рази треба нахилити голову від плеча до плеча, щоб маківка описала плавну криву, Пенджаб і Синд — відкинути голову назад по кривій лінії до лівого плеча, Цейлон — опустити підборіддя і відвести його вниз і вліво по кривій, права рука тильним боком лягає на долоню лівої руки, мов у чашу. У деяких народів знаки згоди є доволі своєрідними: у семангів, наприклад, узвичаєно в таких випадках різко витягати шию вперед. Те саме спостерігаємо й із заперечними жестами: скажімо, люди африканського народу орімбунду в таких випадках махають рукою перед обличчям із витягнутим указівним пальцем, а малайські негри — опускають очі. А у турків жест ствердження — це нахил голови вниз і трохи вбік. Свого часу злі язики запевняли, що щедра доброчинність принцеси Діани була пов'язана з її звичкою, уважно слухаючи когось, саме так тримати голову. Коли принцеса граційно нахиляла голову, вислуховуючи потік прохань, на Близькому Сході це сприймали за згоду допомогти і починали радісно дякувати. Принцесі Діані незручно було пояснювати, що її неправильно зрозуміли, і доводилося допомагати.

* * *

Між особливостями спілкування, насамперед спілкування за допомогою жестів, на Заході — на Сході є чимало суттєвих відмінностей. Європеєць, споглядаючи розмову двох арабів, може подумати, що один із них або глухий, або короткозорий, настільки близько вони зазвичай стоять. Панібратське поплескування по шиї для арабів є дуже образливим, особливо для чоловіків. Ображаються араби й тоді, коли після жарту чи дотепу простягають руку співрозмовникові, аби той ударив по ній долонею, а європейці й американці цього не знають і сприймають такий жест як прощальний. Коли араби дивуються, вони плескають долонями, а не розводять руки. Араби кажуть «ні», підносячи голову (турки при цьому ще й клацають язиками), а щоб висловити цілковите заперечення, кусають ніготь на великому пальці правої руки і швидко викидають руку вперед. У Японії стиснутий кулак із відведеним великим пальцем — позначення наркомана, що курить опіум, а в Росії — що все гаразд. Якщо ви, опинившись у котрійсь із арабських країн, захочете прикликати до себе потрібну людину звичним жестом, тобто піднісши руку на рівень грудей долонею вгору і ворушачи пальцями в напрямку до себе, то досягнете протилежного ефекту. Араб вирішить, що ви наполягаєте на його негайному уході. Сам він, щоб підкликати кого-небудь, перевертає руку долонею вниз і робить пальцями «риючі» рухи. Так само чинять у цьому випадку в Гонконзі, Японії, Китаї. Японець і не ворухнеться, побачивши, що хтось зі співвітчизників кличе його до себе вказівним пальцем, тому що цей жест у Японії звертають тільки в бік тварин.

* * *

Рукостискання як вітальний жест використовується в багатьох країнах, але, як правило, в кожній з-посеред них має свої нюанси. У Японії й Китаї воно узвичаєне тільки серед рівних за соціальним статусом. Усіх, хто стоїть на вищому соціальному щаблі, вітають ввічливим поклоном. У країнах, де все ще підкреслюють пошанівок до жінки, чоловік першим руку їй не подає, чекає, коли вона сама зволить це зробити. В арабських країнах практикують рукостискання на будь-який смак — від короткого до тривалої процедури, коли міцно стиснуті долоні двох людей багато разів струшуються рухами вгору-вниз. Жінки ж лише торкаються одна одної прямими долонями. Європейці, як правило, не вітаються поцілунками, хіба що близькі друзі або родичі після тривалої розлуки. А жителі півдня Європи, Південної Америки й особливо країн Сходу цілуються під час зустрічі багато й охоче. Лише після поцілунку приступають до рукостискання. А от поцілунки рук, навіть між особами протилежної статі, вважаються непристойними. Так само обурливо сприйматимуть араби американську звичку сидіти, схрестивши ноги цифрою чотири, бо на Близькому Сході вважається образою показувати іншому підошви свого взуття.

* * *

У кожній країні є свої традиції спілкування між гостями й господарями. Якщо у вас гостює іспанець і він після обіду затис двома пальцями мочку свого уха, це означає, що він у захваті від кулінарних досягнень господині. Так само виражатиме своє захоплення хазяйкою-майстринею і кожен іспаномовний латиноамериканець, а от бразилієць може своє вдоволення смачною стравою засвідчити дотягуванням до мочки вуха через голову. Цікавими є й інші особливості національного спілкування. Скажімо, в Таджикистані, коли вас запросили в гості, обов'язково запропонують помити руки. Після цього варто скористатися рушником. Ні в якому разі не можна струшувати воду з рук — це вважається жестом неповаги до господаря дому. Аби поговорити з господинею, треба спочатку звернутися до її чоловіка чи дорослого родича.
Японці під час розмови на будь-яку тему зберігають на обличчі застиглу усмішку, яка традиційно слугує тут знаком пильної уваги, й усіляко уникають дивитися у вічі співрозмовникові — це вважається просто неввічливим. У результаті американці та європейці, що звикли вести бесіду в значно відкритішій манері, незрідка схильні звинувачувати японців у підступності й нещирості. Якщо у відповідь на гостинність японця європеєць захоче показати, зробивши певний жест біля горла, що вже досить-таки наївся, — це справить на гостинного хазяїна гнітюче враження, бо такий жест у Японії означає звільнення й страту. Широко усміхатися, демонструючи зуби, на Сході вважається непристойним. У японців під час розмови прийнято відвести погляд від співрозмовника, аби він не подумав, що його розглядають. В арабів також не прийнято дивитися у вічі співрозмовнику. Це більшість необізнаних зі звичаями Сходу європейців вважає виявом нещирості й намаганням обдурити.
Один і той самий жест у різних народів може наповнюватися зовсім різним значенням. Завдяки численним американським фільмам усі знають класичний схвальний жест американців — кільце, утворене великим і вказівним пальцями: мовляв, усе о'кей. Француза дуже засмутив би такий «бублик». Він зрозумів би його як знак, що нічого не вийшло у важливій справі — випав нуль. У Японії цей знак символізує гроші Й використовується під час купівлі-продажу або в інших розрахунках, його часто адресують касирам, виражаючи прохання розрахуватися монетками. В Іспанії, Греції та Південній Америці краще всіляко уникати цього жесту, бо він має непристойний характер із сексуально-образливим відтінком. Цю ж конфігурацію пальців у Саудівській Аравії сприймають як натяк на «лихе око», у Єгипті — як знак погрози, у Бразилії вона свідчить про скрайнє роздратування й лють. Образливу для нас дулю ті ж бразилійці (як і португальці) тлумачать як побажання щастя чи відлякування злих духів. А ось німці звертаються так до жінок легкої поведінки. А, наприклад, великий палець, піднятий угору при стиснутому кулаці, у багатьох країнах означає, що все гаразд, тоді як у Туреччині цей жест уважається малопристойним — через нього можна зазнати покарання без якихось попередніх пояснень. Розкрита долоня в більшості Країн світу — знак дружнього привітання, але тільки не в Греції — там це знак зухвалої погрози. Жести пальцями в різних народів не позбавлені ризику. Образливою лайкою вважається конструкція з висунутих уперед вказівного та мізинця. У Південній Америці та Італії показати комусь таку комбінацію — образити на все життя. Для іспанця образою є помахування зібраними в пучку пальцями однієї руки. А в інших країнах Європи такий жест означає всього-навсього «зачекай». В Індії танцівниця жестами розповість, про що танець. Покручування пальцем коло скроні в Латинській Америці означає «я думаю». В інших країнах цей самий жест означає «божевільний».

***

Друкарський шрифт курсив було розроблено за почерком видатного італійського поета Франческо Петрарки.

* * *

Деякі китайські друкарські машинки мають до 5700 знаків. Ширина клавіатури на них складає близько одного метра, найшвидші й найпрофесійніші друкарки досягають швидкості друку тільки 11 слів за хвилину.

* * *

Найдавніший зі зразків письма, що зберігся до наших часів, — папірус Пісса. На думку вчених, йому понад 6 тисяч років. Проте не тільки поважний вік викликає наше зацікавлення, а й те, що на ньому написано. Папірус починається такими словами: «На жаль, світ тепер не той, що був раніше. Кожний хоче писати книжки, а діти не слухають батьків». Найдавнішою писемною пам'яткою в Україні вважаються Київські листки, які являють собою уривок католицької меси й походять із Моравії. Київські листки — це сім пергаментних аркушів, списаних глаголицею. 1862 року єрусалимський архімандрит Антонін привіз їх до Києва й подарував місцевій духовній академії, де їх 1874 року відкрив видатний славіст І. Срезневський. 1900 року цю пам'ятку (найдавніший зразок старослов'янського письма) опублікував у Відні І. Ягич. У наш час київські листки перевидано. А найдавнішою у світі датованою друкованою книгою є так звана «Алмазна сутра», яка містить священний буддистський текст. Надрукована 868 року Боном Цзеєм, вона являє собою (Сувій сірого паперу з китайськими ієрогліфами, накручений на дерев'яний стрижень. Зберігається унікальна сутра в Британській бібліотеці в Лондоні. Слід сказати, що є й давніші китайські друковані книги. Але Всі вони не мають точного датування. Загалом книгодрукування практикувалося в Китаї задовго до його винайдення в Європі.

***

Донедавна вважалося, що найдовша фраза складається з 814 слів і займає дві з половиною сторінки в романі французького письменника Марселя Пруста. Лондонський репортер Бернар Левін побив цей рекорд, написавши в одній зі своїх статей фразу в 1672 слова.

* * *

Єдиним алфавітом поміж усіма світовими, у якому відсутнє розрізнення великих і малих літер, є грузинський.

* * *

Мовознавці визначають від 13 до 50 знаків у буквених системах письма всіх мов світу.

* * *

Цивілізація, яку ми називаємо європейською і з якою ототожнюємо себе, згубно вплинула на мовну картину світу. Під час колонізації європейськими народами нововідкритих земель у Південній Америці протягом ХVІІ-ХХст. зникло 1400 мов, у Північній Америці протягом XVIII-XX ст. — 170 мов, в Австралії протягом ХІХ-ХХ ст. — 375 мов. А загалом за всю історію нашого світу, за даними мовознавців, з лінгвістичної карти планети зникло приблизно 150 тисяч мов, хоча називаються й інші цифри — від 30 тисяч до півмільйона.

* * *

Мови різних народів відрізняються між собою не тільки своїми власне мовними особливостями, але й деякими позамовними рисами, як, наприклад, відстань, що встановлюється між співрозмовниками в процесі спілкування. Так, зокрема, найбільша дистанція між співрозмовниками у спілкуванні встановлюється у фінів та естонців, найменша — в іспанців та італійців. У японців така відстань теж доволі значна; приїхавши, скажімо, до нашої країни, вони дуже дивуються малій відстані, яку займають співрозмовники один щодо одного.

* * *

Певне, найбільшим словником світу за всю історію людства є стотомний словник арабського мовознавця аль-Фірузабаді (1329-1414), який одержав назву «Камус», тобто «Океан». Справді, такого охоплення мови не знала світова лексикографічна традиція ні до, ні після аль-Фірузабаді. Популярність цього словника і його авторитет були такими великими, що звідтоді всі свої словники арабські мовознавці почали називати саме так — «Океанами». Великий обсяг для арабського словникарства і раніше був звичним і звичайним, наприклад: уже на початку другого тисячоліття після Р. X. словники в арабів сягали двадцяти томів.
Така масштабність пояснюється ступенем охоплення мовного матеріалу: так, до прикладу, у згаданому словникові аль-Фірузабаді до слів «лев» і «меч» дібрано по 500 синонімів, до слова «верблюд» — тисячу, навіть таке слово, як «біда», має 400 синонімів в арабській мові.

* * *

Багатозначність у мовах світу є дуже поширеним явищем. Так, зокрема, в англійській мові тисяча найуживаніших слів має 25 тисяч значень.

* * *

2004 року в Китаї опублікована підручник рідної мови для учнів дев'ятих класів, один із розділів якого — «Любив як пісням — присвячено «природі романтичного кохання». До нього війшли уривок із «Трьох листів» видатного українського педагога Василя Сухомлинського, а також любовна поезія і проза. «Ми хочемо, щоби школярі зрозуміли, що кохання — прекрасне, — каже відповідальний редактор підручника Фань Шоуган. — Але до кохання треба себе підготувати».

* * *

У найближчі півстоліття англійська мова опуститься в рейтингу найпоширеніших мов світу з другого місця на четверте, стверджує лінгвіст Девід Гредол. До 2050 року, згідно з обрахунками вченого, китайська мова залишиться найпоширенішою мовою світу. Друге місце займуть і гінді й урду — вони будуть головними для 73,7 мільйонів осіб. Услід ітимуть арабська (72,2 мільйона) і тільки потім англійська з 65 мільйонами англомовних людей. Нині англійською мовою розмовляє понад 500 мільйонів осіб, китайською — 1 мільярд 200 мільйонів.

* * *

На тлі мегамов світу майже непомітними видаються мови-карлики, і якими спілкуються не більше тисячі осіб, як, наприклад, лівська мова, 200 носіїв якої живуть у Латвії.

* * *

Представники Французької академії наук А. Мейє та М. Коен описали 2796 мов нашої планети (1924 рік), а радянський мовознавець М. Марр кількість світових мов визначав числом 5 тисяч (1934 рік).

* * *

У Європі майже півмільярда жителів, які спілкуються 120 мовами.

* * *

У деяких мовах середній рід називається інакше, ніж у мові українській: нейтральний (латинська, французька), ніякий (польська), ні той ні сей (грецька) тощо. А в багатьох мовах він відсутній узагалі (литовська, французька й інші).

* * *

Французька мова була офіційною в Англії упродовж неповних 600 років.

* * *

За уточненими даними, нині на нашій планеті існує 6703 живі мови, серед яких в Азії — 2165 мов (32 %), в Африці — 2011 (30 %), в Океанії — 1302 (19%), в Америці - 1000 (15 %), у Європі - 225 (3 %). Хоча багато хто з мовознавців світу ставить під сумнів таку кількість мов на планеті. Наприклад, професор Київського університету Костянтин Тищенко називає цифру в 2500 мов, уважаючи, що автори попередніх висновків у деяких випадках беруть до уваги не мови, а діалекти. Головним доказом своєї слушності український мовознавець уважає кількість мов світу, якими перекладено Біблію. За даними вченого, Святе Письмо перекладено на сьогодні 1017 мовами.

* **

Російський мовознавець академік О. Трубачов нараховує у своїй радній мові лише менше одного відсотка власне російських слів, решту складають запозичення з інших мов та слова, успадковані з давнішої епохи — праслов'янської

* * *

Учені за допомогою найсучаснішої апаратури встановили, що людина може почути і розрізнити 340 тисяч звуків. Жодна мова світу не має такої величезної кількості звуків, і жодна людина світу не може вимовити такої величезної кількості звуків.

* * *

Різні мови багато чого виражають дуже по-різному. У Малайзії люди рахують тварин не головами, а хвостами, наприклад: у цьому господарстві триста хвостів (а не голів) овець. Цікаво, що й навіть жаб малайці обраховують хвостами, хоч ці рептилії хвостів узагалі не мають.
* * *

В Австралії 300 000 аборигенів поділяються на 500 племен, у кожного з яких є своя мова.

* * *

Навіть мертва мова за певних обставин може відродитися, повернутися до активного вжитку. Найпоказовішим з цього погляду є приклад давньоєврейської мови іврит. До двадцятих років минулого століття ця мова була вже цілком мертвою, адже відмерла ще дві з половиною тисячі років перед тим. Процес змертвіння цієї мови розпочався після того, як цар Навуходоносор II вигнав євреїв із Вавилона. Навіть Ісус Христос розмовляв чужинською арамейською мовою, як і всі євреї того часу. Європейські євреї розмовляли двома діалектами: ідишем (з домішкою німецьких елементів) та десмо (з домішкою іспанських елементів). З двадцятих років минулого століття починається успішне відродження мови іврит, чому посприяла наявність багатої давньописемної традиції, продумана політика ізраїльської держави і воля самого єврейського народу. Для вивчення івриту було створено мережу денних і вечірніх курсів, масово видавалася відповідна навчальна література, зокрема й газети. Активно насаджувалася мова й через армію, яка складалася в основному з мігрантів: там було запроваджено курс у 180 годин для вивчення івриту, і той, хто не засвоїв його до служби, мав змогу вдосконалити знання під час її відбування. Нині, коли в Ізраїлі немає вже й жодної людини, яка не знала б національної мови, іврит можна порівнювати зі звичайними живими мовами, настільки мало чим він відрізняється від них хоча на початок XX ст. цю мову знало не більше кількох тисяч равинів.

* * *

У Японії ввічливість — понад усе. Наприклад, слово «арігато» іноземці сприймають як «дякую», у дійсності ж воно означає інше: «Ви ставите мене у складне становище», слово «сумімасен» — «Тепер мені ввік із вами не розрахуватися». За підрахунками мовознавців, ці слова в японській мові використовуються найчастіше. У розмовах люди намагаються уникати всіляко слів «ні», «не можу», «не знаю», ніби це страшна лайка; відмову японці звикли висловлювати не прямо, а за допомогою алюзій; наприклад, коли японець хоче відмовитися від чаю, він каже: «Мені вже й так прекрасно».

* * *

Сімейні сварки не просто псують настрій, а й ослаблюють імунну систему організму. Такого висновку дійшли медики університету штату Огайо, які спостерігали за 90 молодими сім'ями. За умовами досліджень молодята обговорювали розподіл бюджету, ставлення до свекрухи і тещі. Це призводило до конфліктів. З'ясувалося, що під час сварок імунна система слабне в дружини і в чоловіка, та найбільших неприємностей сімейні конфлікти завдають саме імунітету жінки.

* * *

Професор психології британського університету в Манчестері Джон Коен недавно опублікував висновки своїх досліджень швидкості мови жінок і чоловіків. Виявилося, що за 30 секунд жінка вимовляє 80 слів, а чоловік 50; за 60 секунд — жінка 116, чоловік — 112. Різниця помітніша на відрізку часу в 120 секунд: чоловік — 182, жінка — 214. Професор Коен пояснює це явище в цьому випадку тим, що жінки багато займаються дітьми, і тому змушені швидко реагувати на вчинки й запитання своїх чад, що у свою чергу вимагає вправніше використовувати «засоби спілкування».

* * *

В Уганді чоловіки, які бажають завести другу дружину, надалі повинні будуть питати дозволу на це у своєї першої дружини.

* * *

Галантне ставлення до жінки високо цінувалося за всіх часів. А от в африканській країні Того навіть найчемніщі чоловіки не завжди скажуть жінці комплімент. На це є вагома причина, бо в цій країні віддавна існує звичай: чоловік, який звернув на жінку увагу, повинен з нею одружитися. Хоча, водночас, закон дозволяє чоловікам-тоголезцям мати аж до чотирьох дружин.

* * *

У китайському письмі ієрогліф, що позначає труднощі, прикрощі, неприємності, зображується у вигляді двох жінок під одним дахом.

* * *

Японка, спілкуючись із чоловіком, має ввесь час усміхатися, навіть коли йдеться про якісь неприємні чи драматичні події.

* * *

Наука доводить, що високий жіночий голос, особливо фальцет, дуже негативно позначається на людській психіці. Саме цим пояснюється знервованість багатьох школярів, учительки яких мають високий голос і звикли підвищувати його тон.

* * *

Між собою чоловіки найчастіше розмовляють про новини і спорт, а жінки — про їжу і здоров'я.

* * *

Англійський психолог Геральд Елісон склав перелік із десяти найпопулярніших брехливих висловів, якими найчастіше обмінюються між собою чоловіки та жінки, особливо ж, якщо вони є подружньою парою:

1. У мене болить голова.
2. Мені потрібно попрацювати допізна.
3. Я не хотів/не хотіла тебе образити.
4. Все в тебе буде гаразд.
5. Це був просто жарт.
6. Мені нічого за цю послугу не потрібно.
7. Я хочу тільки допомогти тобі.
8. Я запрошую тебе на вечерю — і тільки.
9. Звичайно, це дуже важливо для мене.
10. Я ніколи тобі не брешу.

* * *

Найпоширенішим жіночим ім'ям на нашій планеті є ім'я Ганна — 95 мільйонів жінок мають різні його національні варіанти: Анна, Ханна, Аніта, Ана, Аннета, Аннуш, Анук та ін.

* * *

Найпоширенішими посеред українців є імена Іван і Ганна. Цікавий факт: ці самі імена лідирують і за загальною кількістю розмовно-побутових варіантів – перше ім’я має їх понад сто, друге – більше сімдесяти.

* * *

Як установили українські ономасти, серед великої кількості чоловічих і жіночих імен, які постійно перебувають в обігу, 70-80% новонароджених дівчаток та хлопчиків одержують такі імена: Андрій, Віктор, Віталій, Володимир, Дмитро, Євген, Ігор, Олег, Олександр, Сергій, Юрій та Ірина, Людмила, Марина, Наталя, Олена, Ольга, Світлана, Тетяна.

* * *

Наші далекі пращури після прийняття християнської віри ще довго зберігали свої давні імена, про що стало відомо з літописних джерел, де у багатьох випадках згадувані постаті фігурують під двома іменами — давньоукраїнським та запозиченим, наприклад: Михайло-Святополк, Михайло-Святослав, Олена-Ольга тощо.

* * *

Деякі з-посеред народів світу мають прізвиськами найпоширеніші між тамтим людом імена. Так, зокрема, французів називають Жаками, росіян — Іванами, німців — Гансами та Фрицами, євреїв — Абрамами та Мойшами, американців та англійців — Семами й Джонами відповідно і т. ін.

* * *

У великій середньоазійській державі Туркменії ще й досі побутують такі чудернацькі імена, що з'явилися там у радянські часи, як Доктор, Канал, Машина, Газета, Журнал і под. Так само й у киргизькій мові використовуються імена, що пов'язані з добою радянського тоталітаризму: Медаль, Солдат, Герой, Партизан та ін.

* * *

В Іспанії в давніші часи імена вказували на соціальне походження людини, оскільки в цій країні віддавна усталилися традиції пойменовувати дітей дрібних дворян (ідальго) шістьма іменами, дітей вищих аристократів (тих, що долучали до свого імені слово «дон») — дванадцятьма, іменами, а члени королівської сім'ї та близькі до них особи взагалі могли одержувати від своїх батьків необмежену кількість імен.

* * *

Ім'я Тетяна було популярним у Росії ХІХст. поміж простолюдом, в аристократичних колах воно майже не використовувалося, і тільки завдяки тому, що російський поет Олександр Пушкін прославив його у своєму творі «Євгеній Онєгін» воно збереглося до наших днів, хоч могло б піти в небуття, як інші імена, поширені в народі, — Агаф'я, Параскева, Фекла та под. Тож можна сказати, що талант письменника зберіг одне ім'я від забуття.

* * *

Багато народів світу пов'язували наймення людини з її долею — щасливою чи нещасливою. Тому й прагнули над усе дати дитині ім'я за сприятливих обставин або в процесі відповідних ритуалів. Так, зокрема, в челканців, що мешкають на Алтаї, щасливою обставиною пойменування немовляти є участь у цьому ритуалі сторонньої людини, важливим було й виготовлення для дитини колиски, яку починали робити щойно по її народженні та перед безпосереднім визначенням імені. Ці ритуали мали вберегти дитину від злих сил. Сусіди челканців — тубалури —просили дати ім'я немовляті найшанованішу в поселенні людину, у якої була бездоганна репутація; ритуал пойменування здійснювали протягом трьох днів, бо вважалося, що пізніше безіменну дитину назве нечиста сила, а це накличе нещастя на дитину та її сім'ю. Малі народи, що живуть на півночі Росії — юкагири, чукчі, коряки, ескімоси та інші, головну роль у називанні щойнонароджених дітей відводили шаманові або найстаршим членам сім'ї. Ці особи мали здійснити своєрідний ритуал — розхитувати спеціального ідола і називати в цей час імена померлих родичів, на якому імені ідол зупинявся — таке ім'я й одержувала дитина.

* * *

В Італії, як це не дивно звучить, у кожній добі реєструється до 50 осіб на ім'я Люцифер і до десяти осіб на ім'я Юда. Також п'ятдесятьма випадками в кожному поколінні італійців засвідчується називання дітей Ісусом. А от в Іспанії та іспаномовних країнах Латинської Америки Ісусове ім’я дається дітям дуже часто, там воно має форму Хесус. Популярним це ім'я є й у Португалії, правда, у національному варіанті Жезю.

* * *

За даними Департаменту у справах громадянського стану Міністерства юстиції України, найпопулярнішими у 2002 році були дівочі імена Дарина, Ганна, Марія, Єлизавета, Валерія, Софія, а хлопчиків частіше називали Назарієм, Максимом, Денисом, Андрієм, Богданом. Рівно через два роки, тобто 2004 року, пріоритети дещо змінилися, хоча й не надто суттєво: найпопулярнішими чоловічими іменами були в той рік Андрій, Антон, Артем, Владислав, Данило, Денис, Дмитро, Іван, Кирило, Максим, Микита, Микола, Михайло, Олександр, а жіночими — Ганна, Анастасія, Вікторія, Дарія, Єлизавета, Катерина, Олександра, Тетяна, Марія, Наталя, Софія, Юлія.
Цілком зрозуміло, в інших країнах складаються переваги на користь інших імен, про що свідчить такий факт.
Нещодавно в Естонії було визначено найпопулярніші імена, що їх дають своїм дітям місцеві жителі (такі підрахунки проводяться в цій країні щомісяця). Найчастіше естонці називали своїх дітей Данилами й Анастасіями. Далі в цьому рейтингу йдуть імена Кевін, Максим, Мартин, Микита, Ричард та Ганна, Дарина, Христина, Лаура, Мілана. Найбільш незвичними для цього регіону визнано імена Аарто, Дармінго, Орландо, Рассел, Тим і Велі у хлопчаків та Анн Аотяхт, Діандра, Іті, Моніс, Роос, Тяхелі Хеста у дівчат.

* * *

Радянська доба наклала не тільки відбиток на свідомість людей, які її пережили, а й полишила слід на іменах тієї епохи. У календарях 20-х років вміщено імена, які сьогодні, можна сказати, є дзеркалом тієї епохи і промовляють самі за себе: Марксина, Марксіана, Енгельсина, Леніна, Жореса, Марата, Лассаліна, Будьона, Плехан, Луначар. Рево¬люція і фомадянська війна, класові бої і лозунги тих років викликали появу таких імен, як Револа, Комісара, Партія, Декрета, Агіта, Бари¬када, Трибун, Ідея, Пролетар, Мир, Протест, Правдина, Федерата, Со-ціал, Воля, Свобода та ін. Для називання новонароджених мешканців новонародженої країни вибиралися найгучніші, найурочистіші для цьо¬го слова: Ідеал, Ера, Геній, а поруч з ними — Металіна і Молот, Гігант і Сателітка, Хімізація і Електрифікація. У цей час починають активізуватися в мові у зв'язку з новими умовами й обставинами життя словоскладання й основоскладання — Пролеткульта, Профінтерна, Комунера, Ревком, Донбас, Даздраперма («Да здравствует Первое мая!») та імена-скорочення, частина яких збігається написанням і звучанням із традиційними іменами, не тільки рідномовними, а й запозиченими: Гертруда розшифровувалася як «героїня труда», східне ім'я Кім — як «Комуністичний Інтернаціонал молоді», німецьке ім'я Марлен — як «Маркс і Ленін». На одному з львівських підприємств довгий час працював чоловік на ім'я Вілорік — абревіатура від слів «Владимир Ильич Ленин, Октябрьская революция и коммунизм». Слід зауважити, що частина нових чудернацьких імен пізніше сприймалася лише як банальний жарт: Трактор, Молот, Міліція, Ембріон, Амністія.

* * *

Як свідчать дані Міністерства юстиції України, торік у нашій країні понад 24 тисячі українців звернулися до РАГСів, аби змінити своє прізвище, ім'я та по батькові. У більшості випадків причини були банальні. Найчастіше жінки бажали повернути «дівоче» дошлюбне прізвище або ж дорослі діти, щойно їм виповнилося шістнадцять, захотіли взяти собі прізвище вітчима, який їх фактично й виховував. Щодо інших випадків, то тут і справді нерідко розчерком пера в паспорті люди намагаються змінити долю. Ну як не зрозуміти пана Дурила? Цей чоловік тепер має в документах королівське прізвище Цар. А громадянин Шабала й собі подався в президенти, змінивши прізвище на Кучму. По-французьки тепер зазвучав і якийсь українець Барвінок, що нині називається О'Порті. Із цієї ж серії й колишні пани Овхонда — нині Шевальє, Двірний — нині Морару, Северин — Нортон, Морозов — Фаллгоурі, Гладук — Ван Аалст. Хоча часи серіальних Маріанн та Ізаур минули, як повідомив міністр юстиції, непоодинокими були випадки зміни прізвищ на імена кумирів із телесеріалів і книг. Так, упродовж 2003 року в Україні були «переписані» Юрій Володимирович на Георгія Вурдалаковича, Михайло Ізраїлевич на Мірамома Сапфлуїровича, Іван Григорович на Іона Гамбрієловича та Юрій Петрович на Дюка Флінта. Як повідомила прес-служба Міністерства юстиції України, з релігійних переконань було змінено прізвища Симоненко на Христов, Гончаренко на Еммануїльцев, Ройка на Помазана. А також імена — Галина на Християнка, Олександр на Діомида, Едуард на Єздра. Ще екзотичніше звучать варіації: Ойллауйллія замість Марина, Глафіра замість Алісії, Роланд замість Василя, Євангелія замість Олени, Електра замість Галини, Анаїд замість Анастасії. За словами міністра, найбільше «переназивалися» торік у Львівській та Донецькій областях — понад 2 тисячі випадків у кожному з регіонів, близькими до них є й Івано-Франківщина (1995) та Тернопільщина (1355 випадків).

* * *

Найпоширеніше прізвище в Україні, як стверджує статистика, — Шевченко. Лише у Києві налічується близько тисячі однопрізвищників великого Кобзаря.

* * *

Прізвище, похідне від національних відповідників слова «коваль», є в багатьох мовах, що робить його одним із популярних: у росіян це Кузнєцов, у німців — Шмідт, в англійців — Сміт, у французів — Лефевр, в італійців — Ферере, у сирійців — Гаддао, у грузинів — Мчеделі та ін.

* * *

Найдавнішими українськими прізвищами історики нашої мови вважають такі найменування людей, зафіксовані в літописах: Коснячко (1068р.), Вишатич (1071р.), Чудинович (1113р.). Правда, вчені мають сумнів щодо того, чи були ці найменування прізвищами (тобто передавалися нащадкам), а чи тільки прізвиськами.

* * *

Дослідники українських прізвищ з'ясували, що найчисленнішою групою серед найменувань є ті, що утворилися від власних імен. Найпоширеніші прізвища, які походять від імені Іван (близько 130 форм), — Іваненко, Іванишин, Іванів, Іванців, Іваненко, Івас, Іваниця... Більше як півсотні прізвищ походять від таких імен, як Григір, Михайло, Семен, Степан, Федір, Яків.

* * *

1998 року в Танзанії було притягнуто до суду собаку — тільки за те, що він носив кличку Імміграція. Його хазяїн — звичайний неграмотний пастух. Це слово зачарувало його своєю звучністю. А суд добачив у цьому образу імміграційних органів. Собаку пристрелили, її хазяїна на кілька років запакували за ґрати.

* * *

Найвідомішим поліглотом України є, безперечно, академік Агатангел Кримський — видатний український сходознавець, історик, мовознавець, письменник і громадський діяч, людина універсальних знань і колосальної творчеспромоги. Він не міг навіть назвати точної кількості тих мов, які знав (а це були не тільки живі мови, але й мертві), проте приблизно окреслював їх число шістдесятьма. Головна спеціалізація вченого — східні мови, з яких він залишив дуже багато перекладів, а також досліджував їхні особливості. Найбільше цей видатний поліглот вивчав саме українську мову. Про його феноменальні мовні здібності ходили легенди, сучасники переказували численні комічні випадки, пов'язані з диво-мовником. Ось один із таких випадків. Одного разу до Агатангела Кримського прийшов студент і під час розмови поцікавився, чи прийняв би професор його на роботу, якби він почав вивчати всі ті азійські ( мови, що їх знає Кримський. На це Агатангел Юхимович відповів: «Ні, але дуже радо прийняв би вас на роботу тоді, коли б ви вивчили всі ті європейські мови, яких я не знаю». Зрозуміло, що це було неможливо, оскільки таких мов у природі не існувало.

* * *

У радянські часи витворилося багато міфів про визначні мовні здібності компартійних вождів, як і їхні великі розумові здібності загалом. Скажімо, В. Ленінові приписано знання 11 мов, тоді як насправді він знав лише три іноземні мови — французьку, англійську й німецьку, та й то не на дуже високому рівні. Й. Сталін окрім рідної грузинської та абхазької мов знав тільки одну — російську, якою говорив із невитравним кавказьким акцентом, хоч і називав себе постійно «людиною російської культури». Лише народний комісар освіти Анатолій Луначарський може вважатися поліглотом: коли його було обрано дійсним членом Академії наук, він свій виступ почав російською, продовжив німецькою, французькою, англійською та італійською мовами, а завершив, за традицією, класичною латиною.

* * *

Український письменник Василь Якович Єрошенко (1900-1952) вільно володів 12-ма мовами (за іншими даними — 17-ма). Цей факт, справді, слід визнати унікальним, тому що в чотирирічному віці він назавжди втратив зір. Але побував у Китаї, Середній Азії і всюди вивчав місцеві мови.

* * *

Найвизначнішими поліглотами посеред українців були, ясна річ, професійні перекладачі. Унікальною в українській літературі була постать перекладача, письменника і літературознавця Григорія Порфировича Кочура (у його творчому доробку переклади з 25 мов, майже 30 літератур світу, перекладені українською мовою утвори світового письменства від Архілоха (VII ст. до Р. X.) до сучасності). Близько двох десятків мов було в арсеналі перекладача і лінгвіста Миколи Олексійовича Лукаша (1919—1988), автора чудових перекладів творів світової класики В. Шекспіра, Ф. Лопе де Веги, Й. В. Гете та ін.

* * *

1990 року в московському видавництві «Прогрес» було проведено цікавий експеримент: єреванському поліглоту Савелу Гарібяну було продиктовано тисячу слів, вибраних навмання з десяти мов світу — англійської, німецької, італійської, есперанто, арабської, фарсі, пушту, кхмерської, бенгалі та ін. Через деякий час цей чоловік відтворив почуті слова, помилившись при цьому лише в сорока випадках. Цей експеримент свідчить: надійною запорукою вивчення мов є добре тренована пам'ять.

* * *

Безперечним рекордсменом з-посеред усіх відомих поліглотів світу від давнини до сучасності слід визнати німця Людвіга Густава Шютца, який помер перед Другою світовою війною. Загалом він знав 270 мов світу.

* * *

Найфундаментальнішу мовну підготовку одержують шведські школярі: навчаючись у школі 12 років, вони, окрім шведської, 8 років освоюють англійську, 6 років — німецьку, 5 років — французьку, а також одержують загальне уявлення про данську й норвезьку мови.

* * *

З якого віку краще вивчати нову мову? Фахівці доходять висновку, що з будь-якого. Але виробити правильну вимову краще можна буде тоді, коли починати вивчення мови якнайраніше.

* * *

Першим визначним поліглотом, про якого збереглися переконливі відомості, був понтійський цар Мітридат VI Євпатор (132-63 рр. до Р. X). Він знав 22 мови всіх тих народів, що стало мешкали на землях, які входили до його держави, розташованої в Малій Азії.

* * *

Рівень освоєння іноземної мови може бути різним, часом сягаючи і верховіть знання — письменницької творчості, про що свідчить приклад англійського письменника Джозефа Конрада. З походження він поляк, його справжнє наймення — Юзеф Теодор Конрад Коженьовський. Він народися і виріс в Україні, де засвоїв польську, українську, російську й німецьку мови, у 17 років найнявся юнгою на французький корабель, де зміг використати добре знання французької мови, яке одержав у дитячі роки від гувернантки. У 1878-1894 роках він був матросом на англійському кораблі, під час служби дуже добре вивчив англійську мову, причому вивчав у вельми цікавий спосіб — слухаючи й переймаючи те, що почув. А засвоїв цей поляк англійську мову дуже добре, говорив нею без найменшого акценту, згодом почав писати нею художні твори, що були дуже популярними в читачів і перевидаються до сьогодні. Найкраще він виступав у пригодницькому жанрі: «Негр з "Нарциса"», «Лорд Джім», «Тайфун», «Корсар» та ін.

* * *

Визначними поліглотами в Україні були деякі письменники. До прикладу, Леся Українка,окрім рідної української, знала 10 мов (німецьку, французьку, грецьку, латинську, англійську, італійську, польську, російську, болгарську, іспанську), з деяких перекладала літературні твори (Г. Гайне, Гомер, А. Міцкевич, Дж. Байрон, М. Гоголь, В. Гюго, І. Тургенєв, В. Шекспір, А. Негрі, Г. Гауптман, Данте та ін). Літературознавець, перекладач, письменник і педагог Михайло Іванович Рудницький (1899-1975), «львівський Мефістофель», як звали його за ерудицію, також володів десятьма мовами. А про Івана Франка в жарт казали, що він був дописувачем абсолютно всіх газет і журналів, що виходили в Європі в той час. Оригінальні літературні твори І. Франко писав, крім рідної мови, ще й польською («Маніпулянтка», «Лель і Полель», «Панталаха» та ін.), німецькою («Свинська конституція», «Острий-преострий староста», «Історія однієї конфіскати» та ін.) і російською. Згодом письменник перекладав ці твори українською або писав на їхній основі нові україномовні варіанти. А перекладав І. Франко зі значно більшої кількості мов світу — як живих, так і мертвих. Це вавилонська, санскрит, давньогрецька та арабська, латина й староєвропейські мови, з яких він переклав фольклорні твори та зразки епосу різних народів з різних часів. Коло перекладених цим видатним літератором авторів сягає початків XX ст. До того ж, багато переклав І. Франко й із української — в польських та німецьких виданнях друкувалися його переклади українських народних пісень.

* * *

Визначним знавцем іноземних мов був відомий український фізик і механік Іван Пулюй. Свої наукові праці (понад 50) він писав українською, англійською та німецькою мовами, а знання давніх мов допомогло йому взяти участь у проекті перекладу українською мовою Біблії (спільно з П. Кулішем) та перекласти українською мовою молитовник. Загалом цей видатний учений знав 13 мов, якими вельми вправно послуговувавсь у своїй діяльності.

***

Кожен народ ті звуки, що їх видають тварини, чує по-різному. Наприклад, крик качки українці чують як «кря-кря», англійці — як «квак-квак», французи — як «кан-кан», данійці — як «рап-рап». А собаче дзявкотіння англійці сприймають як «бау-вау», французи — як «ау-ау», німці — як «вау-вау», шведи — «вув-вув», японці — «ван-ван», а українці — як «гав-гав».

* * *

Як виявилося, поняття іноземних мов існує не тільки в середовищі людей, але й у середовищі птахів. До такого висновку дійшли фахівці Пекінського аеропорту (Китай), коли з'ясувалося, що закуплена в Сполучених Штатах Америки апаратура для відлякування птахів від злітних смуг на китайських пернатих аніяк не впливає. Річ у тім, що в американському пристрої використовують записи тривожних криків птахів із далекої Америки та голоси пташиних ворогів саме зі США. Китайці вважали, що місцеві птахи, як і їхні пернаті колеги з-за океану, почувши записані звуки, злякаються та відлетять якнайдалі. Проте в Пекіні виявилося, що місцеве птаство не звертає жодної уваги на звукові сигнали птаства заокеанського в аудіозаписах і продовжує кружляти над аеропортом так, ніби нічого не сталося. Саме тому працівники пекінського аеропорту змушені були звернутися по допомогу до місцевих орнітологів, аби записати на плівку кілька тривожних криків птахів-аборигенів.

* * *

Король українських полів — жайвір — має у своєму репертуарі близько двох тисяч наспівів і впродовж секунди видає 130 звуків.

* * *

Співочі птахи, як і люди, мають, слід зазначити, свої психотипи, і безпосередньо від характеру пташини залежить її виконавська майстерність: холеричні птахи ніколи не співають гарно, натомість птахи-меланхоліки виводять свої наспіви найкраще.

***

Найгучніший голос посеред українських птахів має бугай. Його весняний крик чути на відстані більше двох кілометрів. Голос бугая дуже схожий на ревіння бика, звідси й походить його українська назва.

***

Крокодили — єдині хижаки на землі, які не мають язика.

***

Кішки мають в своєму "лексиконі" майже 100 різноманітних звуків.

***

За спостереженням славетного австрійського психоаналітика Зиг-мунда Фройда, коли людина припускається обмовки, вона мимоволі видає себе, свої справжні думки та наміри. Такої характеристичної обмовки припустився одного разу відомий російський поет радянського часу, секретар Спілки письменників Радянського Союзу Олексій Сурков, коли виступав на Другому всесоюзному з'їзді письменників. Він сказав: «Ми, радянські письменники, працюємо заради мільйонів карбованців... тобто заради мільйонів людей!»

* * *

До Національної книги рекордів України потрапив дуже цікавий персонаж — Юрій Коваленко, який працює актором-імітатором. Кваліфікація цього актора дуже висока, можна сказати — унікальна. Він імітує голоси до п'ятдесяти відомих людей, до вісімдесяти звуків живої та неживої природи, а також рафіновану вимову доброго десятка світових мов. Форми застосування ним свого обдарування — озвучування кінофільмів, анімаційних стрічок, виступи зі сцени, випуск відповідних дисків тощо. Над одним звуком Юрій Коваленко працює загалом до трьох днів. Своїм найліпшим здобутком актор уважає імітацію скреготу напильника об метал, а найбільш запитаним називає дитячий плач. Нещодавно актор-імітатор випустив цілий диск зі своїми записами, який склали наслідування голосів відомих людей (В. Ленін, М. Горбачов, С. Хусейн та ін.) та імітування різних звуків.. Саме цей диск і прослуховували члени комітету перед визнанням досягнень Ю. Коваленка гідними бути внесеними до Національної книги рекордів України. Талант до імітування голосів та звуків мають й інші українці. Наприклад, одна дівчина з Дніпропетровська дуже майстерно імітує голоси більше сотні птахів.

* * *

Співак Юрій Багатиков українську мову знав не дуже добре, часом припускався прикрих помилок, виступаючи зі сцени з виконанням українських народних пісень чи романсів. Одного разу під час концерту, виконуючи народну пісню на слова М. Петренка «Дивлюся на небо та й думку гадаю», Ю. Багатиков уже в другому рядку — «Чому я не сокіл, чому не літаю?» — проспівав «сокол» замість належного «сокіл». Коли співак зійшов зі сцени, йому вказали на помилку, він знітився й пообіцяв уже в наступному виконанні цю помилку виправити. І виправив — правда, звідтоді він співав не «сокіл», а «сікол».

***

У Швеції, попри не такі вже й великі розміри цієї країни, є близько 12 мільйонів географічних назв; складається враження, що в цій країні ледь чи не кожен пагорб або й навіть болітце мають офіційну власну назву.

* * *

Щойно в Німеччині складено перелік найкумедніших назв населених пунктів. До його складу ввійшли кількадесят найменувань, що в перекладі іншими мовами звучать доволі негарно. Скажімо, поблизу Штутгарта є село під назвою Сексау, а біля австрійського кордону розташувалося село Петинг. Окрім того, є й міста, назви яких перекладаються як «Бажання», «Церква хтивості», неподалік розташувалися давні поселення - село Дурнів і містечко Дурість. Коло Кельна дуже високою є концентрація «нещасливих» назв — вони перекладаються як «Невдача», «Несамовите село», «Селище божевільних». А поруч із Ганновером є село Тупаків, поруч із Берліном — село Блювання. Не менш сміховинними є й села поблизу Лейпцига та Франкфурт — Наркотики й Злам відповідно.

***

Один випускник історичного факультету Київського університету ім. Т, Шевченка, родом із Полтавщини, захопився вивченням японської та китайської мов. Самотужки вивчивши їх, він став професійним перекладачем із цих мов. Але змінився не тільки фах цього чолов'яги, змінилася і його зовнішність — саме під потужним впливом цих мов. І коли через сім років він відвідав традиційну зустріч із однокурсниками, ті навіть не впізнали його — заміть людини з типово слов'янськими рисами перед ними був білявий і блакитноокий азіат.

***

Мовні факти іноді стають рекордами і фіксуються у знаменитій Книзі рекордів Гіннесса. Наприклад, найтривалішу безперервну промову в історії сенату США виголосив сенатор від штату Орегон Вейн Морзе (1900-1974) 24-25 квітня 1953 р., коли під час обговорення законопроекту про прибережні нафтові родовища він говорив без перерви протягом 22 годин 26 хвилин. Сенатор Стром Турмонд (нар. 1902р., Південна Кароліна), виступаючи проти законопроекту про громадянські права 28-29 серпня 1957р., говорив 24 години 19 хвилин, перервавши свій виступ тільки на незначний проміжок часу, аби було приведено до присяги нового сенатора. Рекорд США за тривалістю виступу — 43 години — належить сенаторові штату Техас Біллові Мейєру, що виступав у травні 1977 р. проти нерозголошення нещасних випадків у промисловості.

* * *

Коли вийшов друком роман Миколи Островського «Как закалялась сталь», його одразу ж було перекладено українською мовою. Видавництво хотіло зберегти в назві слово «закалялась». Поет Микола Бажан наполіг на заміні цього слова на звичне українське «гартувалась», оскільки в такому разі виникатиме двозначність — слово «закалялась» вживається в українській мові з іншим наголосом і має зовсім інше значення — «забруднилася лайном, екскрементами».

* * *

Австралію ще не було відкрито, а вона вже мала свою назву. У давнину географи мали певність, що десь на Південному Сході є величезний материк, який має зрівноважувати землі Північної півкулі. Його так і називали: terra australis incognita— «невідома південна земля». У XVII ст., після відкриття ряду індонезійських островів, ніхто вже не сумнівався щодо існування ще одного материка. Кожну нову землю одразу ж оголошували Австралією (так сталося з Соломоновими островами, Гебридами та ін.). 1606 року португалець Торрес відкрив материк, але це відкриття на 150 років було засекречено — іспанці боялися, що новий материк загарбає хтось інший. Тільки випадково, унаслідок захоплення м. Маніли на Філіппінах, англійці знайшли в місцевому архіві донесення про відкритий континент. До кінця XVII ст. Австралію було повністю нанесено на карту.

* * *

Найпоширенішим у Китаї є прізвище Чан — його носії могли б скласти цілу державу з населенням у 100 мільйонів осіб.

* * *

Англійський король Георг І не знав жодного слова англійською мовою. :)

Джерело